Історія школи

Відкриття Кам'янської ЗОШ I-III ст. 1 вересня 2011 року

Історія Кам’янської школи

10 червня 1882 року закінчилося будівництво школи в селі Кам’яна, а діяти вона почала 10 жовтня 1883 року. До цього часу школи в селі не було, а діти заможних селян вчилися у дяка, який жив на місці сучасної амбулаторії. Коли почала діяти нова школа, то утворили 5 перших класів, в які входили діти різного віку. Всього налічувалося 247 учнів. В школі було 5 вчителів, у класних керівниках потреби не було. Навчання велося українською мовою, вивчали німецьку мову, була встановлена п’ятибальна система оцінювання «навпаки», тобто найвищим балом була одиниця.

За румунського періоду у школі їдальні не було, про те у підвалі був спортзал. За радянських часів на території школи був добудований корпус, що містив одну класну кімнату, там довгий час велося навчання, а пізніше її було переобладнано на шкільну майстерню. Та з часом через за старіння та поломки обладнання все трудове навчання звелося до теорії, а та кімната без підлоги служить складом шкільного інвентаря. З 1944 року у шкільну власність перейшли дві будівлі: «попові хати», та «Давидова корчма». «попові хати» – це  будівля що була поставлена поблизу церкви, а отже і школи для сім’ї священнослужителя. В ній було дві класні кімнати і квартира для вчителів. «Давидові хати» – це досить велика будівля через дорогу від школи, де за румунських часів єврей Давид у цьому приміщенні жив із сім’єю і тримав корчму та склеп. За радянських часів тут було облаштовано три класних кімнати і бібліотека.  1911р. було створено «общество «Руська бесіда», метою якого була освіта жителів села.   

Відомо, що  першим директором школи був пан  Цуркан.

До 1918 року нам не вдалося відшукати імена директорів. Знаємо з уст колишніх  учнів того часу, що з 1918-1928рр. директором був пан Савицький. З 1928-1930рр. – Чернявський. З 1930—1934рр. – Івониску. 1934-1935рр. – Августин Арделян. 1935-1940рр. – Філіп Кольєр. 1940-1941рр. директором був хтось з місцевих жителів. А з 1941-1944рр. знову панує Румунія і директором стає Івониску. На цьому закінчуються роки влади боярської Румунії на Буковині. За 1918р. - 1944р. навчання у школі носило однаковий характер. Розпочиналося навчання з молитви «Отче наш» потім наступав навчальний процес. Вчитель проходив між лавками з буком і перевіряв чи є хусточка, чи чисті руки, чи написане домашнє завдання. Якщо чогось не вистачало, то він кричав: «Tine palme», що означало руки на стіл. При цьому він давав кілька буків по пальцях. Коли учень зовсім не розумів даної науки, то його не лише били, а й ставили на коліна на зерно. Існувала і спеціальна лавка під вікнами для поганих учнів, які називалися «магарянами». Дівчата і хлопці сиділи на різних лавках. Оцінювали учнів за десятибальною системою. Викладалися такі предмети: румунська мова, читання, арифметика, геометрія, фізика, географія, історія, каліграфія, гімнастика, трудове, релігія. Релігію викладав отець Арійчук. Все навчання велося румунською мовою, що для  буковинських селян було дуже важко. Але на те не зважали бо, як говорилось вище, велася активна румунізація буковинців методом «кнута» у великі свята та у Великий піст водили вчителі дітей до церкви організовано всією школою. Навчання тривало у школі сім років. Одна довгожителька розповідає, що вона, як і інші її ровесники, а саме 1931, 1932, 1933 років народження пішли в перший клас румунської школи у 1938 році, провчилися два роки, тоді прийшли «рускі» за їхніми словами, у 1940 році і посадили їх знову у перший клас, навчаючи українською та російською мовами. У 1941 році знову повернулися румуни, цих же дітей вернули в перший клас, навчаючи румунською. А далі важкі роки війни, школа працювала, але ці діти не всі мали змогу далі відвідувати школу, тому їхня освіта складалася з чотирьох класів.

І так 1944 рік. Переломний ріку історії всієї Буковини і Кам’яни в тому числі. Повертається Червона армія, встановлюється Радянська влада. Румуни втекли, школа залишилася порожньою. Тому нова влада відразу надсилає зі східної України вчителів та різних комуністичних діячів у школи. У Кам’яну прибули: Жук Павло Григорович, який директорував до 1951 року, Жук Лідія Макарівна, його дружина, вчителька української мови та літератури, Пилипенко Наталія Макарівна, вчителька російської мови, Шлемко Алла Іванівна, вчителька математики. Частково залучали до викладання в школі і місцевих жителів. Так відомо, що житель Кам’яни, який мав освіту 4 класи Чорногуз Ілля Іванович кілька років навчав перший клас. «У першому класі, – розповідає Настасійчук Євдокія 1936р.н., — вивчали українську мову, арифметику, буквар, у другому класі добавлялася російська мова, а у п’ятому класі ще два предмети – німецька мова та географія.» Ділиться спогадами колишня учениця, що готували у школі свята до жовтневих свят та нового року, восени збирали у шкільному саду яблука, а в лісі – жолуді. Робили це діти залюбки. 

У 1951 році на місці Жука П.Г. призначили директором  Гальченка Івана Трохимовича, який директорував лише три роки. 1954 року знову повертається на місце директора Жук Павло Григорович і працював до 1957 року. А в цьому році почав директорувати Пасков Петро Данилович. Він пропрацював до 1966 року. У 1958-1959н.р. за школою була закріплена кролеферма. Учні із вчителями доглядали за ними, годували, заготовляли сіно. До 1944 року учні сиділи за партами на лавках по п’ятеро в ряд. Парти мали спеціальні виїмки, куди поміщали чорнильниці з чорнилом. Кожен учень мав дерев’яну ручку з пером і щораз, щоб написати одну-дві букви мочав її у чорнильницю. Писали у зошитах у косу лінійку чи клітинку. Зошити у лінійку сучасного вигляду з’явилися у кінці 60^х років. З 1950 року із семирічної школи вона була перейме нова на восьмирічку.

У 1966 році серед навчального року директора Паскова П.Д. було знято і призначено Коструба Василя Олексійовича. Він працював до 1973 року. Для учнів і вчителів було відчутним нове керівництво, яке різко змінилося від попередніх. Василь Олексійович у минулому пройшов всю другу світові війну і був людиною інтелігентною, толерантною, розумною у своїх діях та речах. Він дотримувався норм поведінки в житті, якого вимагала компартія від своїх членів. Щиро був відданий радянській владі і вірив, що комунізм – це наше майбутнє, але своїх переконань нікому не нав’язував. Стримано але мудро керував школою. Тому в цей час відбувся певний розквіт і в навчанні, і в житті школи в цілому. Дружина Василя Олексійовича, Наталія Федотівна, працювала вчителькою російської мови та літератури. Була скромною, душевною людиною, ніколи не прагнула вирізнятися з-поміж вчителів, будучи директоровою дружиною. Навпаки була взірцем скромності, порядності, працелюбства.

За часу директорування Коструба В.О. учням запам’яталися участі в районних олімпіадах, різних святах, заходах, а особливо туристичні поїздки в гори Карпати, які директор сам організовував і очолював на колгоспних вантажівках з відкритими верхами. А ще запам’яталися, що виховував учнів Василь Олексійович лише добрими тихими словами. Але у 1973 році за віком Коструб В.О. вийшов на пенсію і на його місце був призначений Оманчуківський Віктор Олексійович, він у школу прибув також з дружиною, вчителькою початкових класів.

Вперше за всю столітню історію у 1980 році директором  Кам’янської школи було призначено жінку. Нею стала молода, розумна, енергійна цілеспрямована вчителька біології Гідора Ольга Петрівна.

Ользі Петрівні вдалося здійснити свою життєву мрію - побудувати нову школу.  1 вересня 2011 року кам’янські школярі дочекалися довгоочікуваного храму науки.

 У вчительському складі завжди були переважно українці, але немало було і євреїв та росіян (німецька мова, математика, російська мова та література). В основному вчителі школи були з східної України (Москалюк М.М., Григоренко М.Я., Пилипенко Л.М., Скляр Н.С. та ін) і зовсім було мало місцевих вчителів, поступово школа з початку 50^х років «вирощувала» своїх вчителів, починаючи з піонервожатих. Це Фочук Олена Іванівна, Савчук Ганна Георгіївна, і лише з початку 80^х років до школи почали повертатися свої ж випускники: Юрійчук Я.К., Савчук Д.Г., Кожелянко С.М., Куцак М.Д., Семенюк В.В., Гідора М.І., Дутчак І.І.Арсеній С.Г., Кухарчук Д.Г., Іванчак А.Д. , Гаврилюк А.К., Осіпова Н.І.,  Лакуста О.В., Адамович І.П., Гідора Ю.П., Боклач А.Д.,Чебан Х.І.,Мантуляк А.І.,Пуздряк Д.В.,Гідора Д.В.,Ткачук І.Д., та ін. На сьогоднішній день школа майже вся перейшла на своїх «домашніх» вчителів. Це свідчить про те, що люди стали впевненішими у собі, знаходять свої здібності і розвивають їх.